Дифтерія — гостра інфекційна хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані та токсичним ураженням серцево-судинної і нервової систем. Збудник — дифтерійна паличка (СогіпеЬасїегіиш сіірМіегіае).
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на дифтерію, реконвалесцепт-носій або здоровий носій токсигенних штамів збудника. Передача здійснюється головним чином повітряно-крапельним шляхом Д розвитком дифтерії зіва. Зрідка факторами передачі служать забруднені руки, побутові речі, білизна. У таких випадках виникають екстрабукальні форми. Сприйнятливість до дифтерії висока. Оскільки проводиться планова імунізація дітей дошкільного віку, хворіють переважно дорослі (80%) і Діти старшого віку, не щеплені або неправильно щеплені проти дифтерії. Новонароджені та діти 1-го року життя хворіють рідко, тому що мають вроджений пасивний імунітет) Захворюваність має спорадичний характер, останнім • часом відзначається тенденція до її зростання. Після хвороби імунітет нестійкий.
Клініка. Тривалість інкубаційного періоду — від 2 до 10 днів. Клінічні прояви дифтерії різноманітні. Найчастіше (98% хворих) зустрічається дифтерія зіва. Вона буває локалізованою (катаральною, острівчастою, плівчастою), поширеною (коли плівки виходять за межі мигдаликів), комбінованою (дифтерія зіва і носа, зіва і гортані), токсичною (субтоксичною, токсичною І, II, III ступеня, гіпертоксичною, геморагічною, гангренозною).
До типових форм належить плівчаста дифтерія. Вона починається підвищення температури тіла, явищ інтоксикації (нездужання, головний біль, слабкість). Біль у горлі незначний. При огляді виявляють застійну неяскраву гіперемію зіва, збільшені (набряклі) мигдалики, на їхній поверхні помітні суцільні щільні білуваті з перламутровим відтінком фібринові нальоти. Останні мають такі властивості: часто виходять за межі мигдаликів, поширюються на дужки, язичок, м’яке піднебіння; знімаються шпателем з великим зусиллям, при цьому підлегла слизова оболонка кровоточить; ічерез 15-20 хв. після змащування 2% розчином телуриту калію плівка чорніє^Регіонарні лімфовузли збільшені, помірно болючі.
Катаральна і острівчаста форми дифтерії зіва характеризуються.легким перебігом. Загальний стан хворого майже не порушений. Слизова оболонка зіва з застійною гіперемією, мигдалики набряклі. При острівчастій формі спостерігаються ніжні нальоти, що їх можна легко зняти. Діагностика цих форм можлива в епідемічних осередках і при цілеспрямованому бактеріологічному обстеженні.
Токсична дифтерія зіва може розвинутись із локалізованої або поширеної форми у хворих, які не отримували лікування, але найчастіше вона виникає відразу як токсична. Для неї характерний бурхливий початок з високою температурою (до 39-40°С), вираженою загальною інтоксикацією (слабкість, адинамія, повторне блювання, нерідко біль у животі). У зіві —- картина плівчастої дифтерії, специфічний солодко- гнильний запах з рота. Відзначається характерний набряк: при субтоксичній формі він однобічний — у зіві та навколо регіонарного лімфаденіту (згладжування шийної складки), при токсичній дифтерії І ступеня набряк клітковини доходить до середини шиї, при II ступені — до ключиці, при III ступені — спускається нижче від ключиці. Набряк підшкірної клітковини пухкий, неболючий, без зміни кольору шкіри. Для токсичної дифтерії характерні блідість шкірних покривів, ціаноз губ, зниження артеріального тиску, тахікардія.
При гіпертоксичній формі виникають розлади свідомості та корчі, при геморагічній — геморагічний синдром.
Дифтерія носа перебігає зі слабовираженою інтоксикацією, сукровичним виділенням з носа (найчастіше однобічним), мацерацією шкіри довкола ніздрів. На слизовій оболонці носа можуть бути фібринові плівки та ерозії, можливі носові кровотечі.
Дифтерія гортані виникає як первинна форма або внаслідок поширення процесу з зіва чи носа. В перші 1 -2 дні — гавкаючий кашель, сиплий голос, слабка інтоксикація з субфебрильною температурою. На цьому фоні з’являються симптоми дифтерійного крупу, які можуть швидко наростати. Виділяють 3 ступеня стенозу гортані: 1 — катаральний — утруднений вдих, втягування міжреберних проміжків, грубий гавкаючий кашель (триває 2—4 доби), сиплість голосу; II — стенозуючий — шумлю дихання, шсшраторна задишка з подовженим вдохом, який чути на відстані, участь у диханні допоміжних м’язів, афонія; III — асфіктичний— зростаюча киснева недостатність, неспокій, що змінюється на сонливість, ціаноз, холодний піт, корчі, парадоксальний пульс.
До рідкісних форм належать дифтерія очей, вух, зовнішніх статевих органів, шкіри.
З ускладнень дифтерії найчастіше трапляються міокардити— ранні (з 2-5-го дня хвороби) і пізні (на 2-4- му”тижні). Вони супроводжуються зростаючою блідістю шкірних покривів, нудотою, болем у животі, іноді блюванням. Спостерігаються зміщення меж серця, приглушення гонів, тахікардія, порушення ритму (синусова аритмія, екстрасистолія, ритм галопу), зниження артеріального тиску.
Для токсичної дифтерії характерні неврологічні порушення з перших днів хвороби. Внаслідок цього хворий може гугнявити, похлинатися під час їди. При огляді виявляють зменшення або зникнення рухомості м’якого піднебіння, порушення зору в зв’язку з паралічем акомодації, косоокість, птоз. Дещо пізніше (на 4-5-му тижні) з’являються полірадикулоневрити (периферичні в’ялі паралічі). Ранньою їх ознакою є зниження сухожильних рефлексів (насамперед на нижніх кінцівках), а деколи їх повне зникнення. Можуть розвинутись паралічі м’язів шиї і тулуба, зокрема ковтальних, міжреберних м’язів і діафрагми.
Часте ускладнення з боку нирок — токсичний нефроз різної важкості, від незначної альбумінурії та лейкоцитурії до високого вмісту в сечі білка, еритроцитів, лейкоцитів, циліндрів і гострої ниркової недостатностію
Діагностика дифтерії грунтується на епідеміологічних, кл’інічних і лабораторних даних. З метою ранньої діагностики дифтерії хворих на ангіну з патологічними нашаруваннями на мигдаликах лікар оглядає вдома не менше ніж 3 дні підряд.
Підтвердженням діагнозу є виявлення в мазках із зіва чи носа токсигенних штамів дифтерійної палички. Забирати мазок слід не раніше ніж через 2 год після приймання хворим їжі, бажано до початку лікування,
перед процедурою не можна полоскати горло антисептичними засобами.
Матеріал слід доставляти в лабораторію терміново, якщо транспортування забирає понад 3 год то матеріал необхідно пересилати у 5% розчині гліцерину.
Лікування. Хворого на дифтерію — як з епідеміологічних міркувань, так і з метою запобігання . ускладнень — слід негайно госпіталізувати. Основний метод лікування — введення специфічної антитоксичної протидифтерійної сироватки.
Госпіталізацію здійснює лікар швидкої допомоги, який повинен мати набір інструментів для інтубації. Реконвалесцентів виписують із стаціонара після зникнення клінічних симптомів дифтерії і отримання негативних результатів двох бактеріологічних досліджень слизу” із зіва і носа на збудника дифтерії з дводенним інтервалом. Осіб з декретованих контингентів допускають до роботи після додаткового, також дворазового, бактеріологічного дослідження в умовах поліклінікизднегатйвним результатом (не раніше ніж через 3 дні після виписування з лікарні).
Диспансерізація. Після виписування зі стаціонара особи, що перехворіли на дифтерію, перебувають під наглядом лікаря КІЗу, їх необхідно звільняти, від занять фізичною культурою і важкої фізичної праці протягом 3-6 міс.
Віддалені результати лікування при ускладненнях міокардитом і паралічами, як правило, сприятливі, однак реконвалесцентів тривалий час (не менше 1 року) мають спостерігати кардіолог і невропатолог.
Профілактика та протиепідемічні заходи в осередку: Основу профілактики дифтерії складає активна імунізація, яку проводять у плановому порядку всьому населенню.
В епідемічному осередку раціонально організувати перевірку стану імунітету. Використання РИГА дозволяє виявити не імунних до дифтерії осіб протягом декількох годин. За дими особами необхідно встановити медичне спостереження з метою раннього виявлення у них клінічних симптомів дифтерії. Контактних, які мають титр протидифтерійних антитіл нижче від «захисного», слід імунізувати одноразово, а серонегативних — дворазово (з інтервалом ЗО днів) АД-М анатоксином з наступною ревакцинацією через 6 міс. При наявності протипоказань до імунізації доцільними є превентивна санація, виведення з осередку та спостереження.
В епідемічному осередку проводять раннє виявлення, ізоляцію і госпіталізацію хворих, а також пошук бактеріоносіїв. У всіх хворих на ангіну обов’язково беруть мазки з зіва і носа на дифтерійну паличку.
Госпіталізувати слід не лише хворих з явною дифтерією, але й підозрілих на цю хворобу. В санепідстанцію подають термінове повідомлення. За контактними здійснюють медичне спостереження протягом 7 днів.
До одержання результатів декретовані групи підлягають карантину. В дитячих закладах медичний огляд дітей і персоналу здійснює отоларинголог щоденно. Виявлених носіїв токсигенних штамів ізолюють і лікують. Якщо виникли повторні захворювання на дифтерію у дитячому закладі, групу (або весь заклад) роз’єднують на 7 днів.
Виявлені носії токсигенних дифтерійних паличок з дозволу епідеміолога можуть лікуватись вдома, а особи з декретованих груп підлягають обов’язковій госпіталізації. Оскільки причинами стійкого бактеріоносійства є зниження опірності організму, а також хронічні захворювання носоглотки, практикують вітамінізацію, ультрафіолетове опромінювання, місцеве лікування йодинолом, лазером, ультразвуком: із загальнозміцнюючих засобів використовують метацил, пентоксин.